Етнографічна карта  (синій колір – молдовани, червоний українці). 

Початок ХХ ст. 

Фрагменти трипільської кераміки

Трипільські племена (ІV – VІ тис до н.е.) залишили свій слід на нашій землі.

 Це фрагменти їхньої кераміки, виготовленої ліпним способом без застосування гончарного круга. Про розвиток гончарства на досліджуваній території вказують також наявність покладів глини: червоної, жовтої та синьої, а також топонім Глинищі, місцевість де добували і добувають глину.

Археологічна пам’ятка - Курган 

На території села Василівка є унікальна археологічна  пам’ятка. Сотні поколінь людей спостерігають на околиці курган, який в народі ще називають - Могила.

Курган занесено до каталогу пам’яток археології Чернівецької області за номером 491. Ймовірний час його створення: ранньозалізний вік - ІХ – ІІІ століття до нашої ери. Курган має форму видовженої напівсфери. Висота кургану близько 4 м. За свідченнями старожилів 60-70 років тому вершина кургану мала більш загострену  форму. Внаслідок метою охорони і збереження кургану, обробіток землі на ньому припинено. 

Топонімічна назва кургану - могила, свідчить про ймовірність існування курганного могильника. Відомо, що саме в курганних могильниках ховали своїх вождів кочові племена царських скіфів. Слов’яни, в додержавний період, насипали над місцем кремації своїх предків невеликі за розміром кургани. 

Таке припущення виправдовує існування подібного, але значно меншого за розмірами, кургану в урочищі Глибокий яр на готарі між Василівкою і Волошковим. А також декількох міні-курганів на Середній горі с.Василівка. 

З походженням кургану пов’язано декілька легенд.

* * *

Багато років, а то і віків тому сталося велике лихо. Посуха і палюче сонце висушили поля. Ні пшениця, ні жито, ні ячмінь не дали очікуваного урожаю. Під зиму почав лютувати голод. Від нестачі їжі поширилися різні хвороби. Та й зима та видалася надзвичайно морозною. Помирало багато людей, вимирала й худоба. Живі не в силі були викопувати ями для поховання в мерзлій землі. Тому вивозили померлих далеко за село і засипали в спільній ммогилі.

* * *

Сотні років тому жило на Придністровській землі трудолюбиве плем’я. Орали землю, сіяли зерно, збирали урожай, доглядали за худобою, птицею, будували ошатні будиночки, ростили дітей. Жили небідно. Земля щедро віддячувала людям за їхню турботу. 

Аж раптом докотилася до них страшна звістка: сунуть на їхню землю кочові орди. Повитягували люди із схоронок давню зброю, нагострили мечі. Аж ось і ворог. Почалася люта битва. Відступили кочівники. А земля густо вкрилася тілами вбитих. Зібралися люди на раду. Було вирішено поховати всіх загиблих в одній могилі. Адже вороги теж люди. Так і з’явилася на хлібному полі, місці кривавої битви, велика Могила.

Поблизу кургану знайдено бронзовий триграний наконечник скіфської отруйної стріли довжиною 2,4 см, діаметром 0,5 см.  Науковці датують виникнення кургану ІХ-ІІІ ст. до н.е. 

Наконечники стріл, знайдених в урочищі Городиско

Топонім Городиско (подібно до слов’янського „городище”) вказує на існування укріпленого поселення. Старожили повідомляють про наявність в Швеця Єфимія, який в 30-х рр. ХХ ст. працював примарем в румунській адміністрації,  книжки, в якій йшлося про те, що саме тут найперше поселилися люди. А вже згодом, під впливом збільшення кількості населення, розселилися по Василівському Яру. Сама місцевість: крутий ярок з трьох сторін, служила надійним захистом для поселення. На території Городиска ( площа до 5 га) певною мірою спостерігаються залишки валів і вежі. Біля уявної вежі і знайдено такі археологічні пам’ятки: різноманітні наконечники стріл, ніж, фрагмент кольчуги, фрагмент перстня, застібка для шкіряного пояса. Це також доводить існування на вказаному місці поселення. Можливо хтось і брав його штурмом.

Панська садиба в с. Василівка. Нині приміщення сільської Ради

В центрі села Василівка в 70-х роках Х1Хст. споруджено панську садибу. В її складі були житловий будинок та  господарські споруди. До нашого часу уцілів житловий будинок.

Це двоповерхова споруда збудована з каменю вапняку, який добували  в урочищі Печера. Перший поверх-напівпідвальне приміщення  вкопане, а  задньою стіною  вмуроване, в землю. Такий спосіб будівництва дозволяв зберігати тепло взимку, а влітку використовувати ці приміщення як холодильник. Тут розташовувалися кухня та кімнати прислуги. На другий поверх можна було піднятися по гвинтовій драбині, розміщеній в правому крилі будинку.

На другому поверсі були вітальня, їдальня, спальні, кабінет, кімнати для гостей. В кінці 30-х рр. ХХ ст. будинок був обладнаний  телефонним зв’язком.

Хто побудував панську садибу невідомо. Відомо лише, що в період перебування краю в складі Румунії (1918-1940рр.), його власником була родина Дансазів. Господарські справи маєтку вела Катерина Дансаз, ім’я якої згадується в документах щодо церковних володінь. Її чоловік або був військовим, і тому не мав змоги займатися господарством, або його взагалі не було в живих.

Господарство Дансазів було сільськогосподарського профілю. Частину землі передавали в оренду місцевим селянам. Розвинутим було тваринництво, зокрема вівчарство. Цьому сприяли значні площі пасовищ на схилах пагорбів. Продукція вівчарства (бринза, смушки, вовна) мала хороший попит на внутрішньому і зовнішньому ринках. Особлива увага приділялася виноградарству.

Ботанічна пам’ятка «Чотири тополі»

Поряд з Василівкою розташоване село Розкопинці. В його центрі – панська садиба з топонімічною назвою Двір. Побудована вона в 50-х рр. ХХ ст. У внутрішньому дворі було споруджено господарські будівлі, а також невеликий фонтан, що було диковинкою для села того часу.

Власником садиби був пан Поповський. Поляк за національністю, який не то викупив землю в Розкопинцях, не то виграв її в карти. До речі, в документах румунської доби назва Розкопинці звучить як Ряспопенці. Вхід до садиби охороняють  Чотири тополі - ботанічна пам’ятка місцевого значення. Саме вони були свідками всіх подій, що відбувалися в Дворі.

Румунський період

В румунський період з’явилася топонімічна назва Пікет. В цей період Василівка і Розкопинці входили до складу Румунії, а Дністер був кордоном між Румунією і УРСР. На його  березі розміщувався військовий пост для охорони кордону. Від нього і походить назва місцевості. До 80- х рр ХХ ст. зберігалася і будівля Пікету. Але внаслідок будівництва Дністровської ГАЕС її було зруйновано.

До цього часу належить і багата діалектична лексика: патлажани, пательня, мамалига, бринза, софка, вівать, пілка, палатарія, нанашко та ін.

 Найдавнішою досліджуваною монетою цього періоду є 5 лей 1930 року. Багато є монет та паперових грошей від початку 40-х рр. ХХ ст., можливо це пов’язано з війною, яка супроводжувалася інфляцією та зміною влади після війни.

22 березня 1944 року в історії села Василівка.

Звільнення території Чернівецької області від німецько-румунських військ  почалося саме з Василівки. Першими форсували річку Дністер і вступили в бій на території сучасної Чернівецької області 42-а гвардійська стрілецька дивізія генерал-майора Ф. О. Боброва і 163-я стрілецька дивізія полковника Ф. В. Карлова в районі села Волошково Сокирянського району. Обидві дивізії діяли чітко і захопивши невеликі плацдарми визволили село Волошкове і пішли далі в напрямку Сокирян.

В той же день в районі сіл Ожево і Василівка почали форсувати Дністер частини 133-ї стрілецької дивізії. Першими переправились на правий берег розвідники 681-го стрілецького полку 133-ї Смоленської дивізії 40-ї армії 2-го Українського фронту. Командував полком Павло Семенович Білаонов.

Увечері 22-го березня 1944 року полк вийшов до Дністра західніше села Липчани Могилів-Подільського району. Командир полку ще під час маршу поставив перед розвідниками відповідальне завдання: прорвати оборону ворога, встановити місце можливої переправи, форсувати річку, захопити плацдарм і взяти «язика».

Ось що згадує про ці події жителька села Василівка Зелена Марія Терентіївна, 1935 року народження. «Наша хата стояла сама крайня від Дністра, на пагорбку. З порогу було видно, як на долоні, весь лівий берег від Липчан до Козлова. Бачила як за два дні до визволення тікали румуни від  наступу Червоної Армії. Але цікавою була зустріч з бійцями Радянської Армії. Ввечері, 22 березня ми з братом Іваном сиділи на припічку, а мати пекла хліб. Тут постукали в двері. Батько запитав: «Хто там?». З-за дверей почулося: «Відкрийте. Свої». Батько обережно відкрив двері. До хати зайшли люди у військовій формі. Батько запропонував їм сісти, а мати почала готувати на стіл. Їхній командир зробив солдатам зауваження, що вони зайшли в хату і не зняли шапки. Солдати послухали командира, але один з них залишився в шапці. Коли

ми придивилися, то побачили що це була молода дівчина. Батьки нагодували солдат, на печі просушили мокру одежу. А тим часом командир розпитував, чи є в селі німецько-румунські війська і куди вони відступали. Повечерявши і відпочивши командир дав завдання збирати чоловіків, щоб допомогли налаштувати переправу через Дністер. Мій брат Яків пішов з одним з бійців по селу збирати теслів і шукати матеріали. Вранці зібралися чоловіки і почали налаштовувати на обох берегах місце для паромної переправи. Коли почала діяти переправа тоді й почали зриватися  снаряди. По переправі стріляли зі сторони Барнашівки. Частина солдат направилася в ту сторону, звідки стріляли, через Липчани, відбиваючи наступ німецьких військ. На території нашого села ніяких бойових дій не було.

Переправа діяла днів десять, і поблизу нашої хати пройшли майже всі солдати, які визволяли наше село»

За успішне керівництво діями полку при форсуванні Дністра і утримання плацдарму командир полку гвардії майор П.С. Білаонов Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Цим же указом звання Героя Радянського Союзу за відвагу і хоробрість при форсуванні Дністра і в боях за Буковину і Молдавію було присвоєно замполіту полку майору К.А Єжову, молодшому лейтенанту П,П,Павлову, рядовим  Ф.П.Трофімову, П.І.Дударєву, О.І.Мельникову.

Радянський період

Радянський період в історії сіл був традиційним, як і в інших селах УРСР. В 1948 році створено колгоспи ім. 8 Березня (Розкопинці) та ім. Червоної Армії (Василівка), які в 1975 році об’єдналися в радгосп ім. 30-річчя Перемоги. Радгосп спеціалізувався на насіневому городництві та садівництві, вівчарстві та розведенні шовкопрядів. Також розвивалися такі галузі як зернове господарство, вирощування технічних культур ( тютюн, соняшник, ріпак, цукровий та кормовий буряк, картопля), ягідництво, тваринництво, птахівництво, бджільництво.

В 1983 р. на території села Розкопинці та в урочищі Печера розпочалося будівництво Дністровської ГАЕС. У зв’язку з цим частину жителів  сіл Василівка та Розкрпинці було переселено на північну околицю села. Так виник Новий план – район новобудов.